Моя пісня в душі, моя доля в культурі…

22 березня в Центральній бібліотеці ім. В.Г. Короленка за ініціативою просвітянина Григорія Кабанцева відбувся музичний вечір «Моя пісня в душі, моя доля в культурі…». Вечір присвячений 175-річчю від дня народження Миколи Лисенка. Основоположник української класичної музики, вчений-фольклорист, талановитий диригент і піаніст, вдумливий педагог добре відомий і вшанований багатьма маріупольцями. В читальному залі бібліотеки яблуку ніде було впасти.

Розпочався вечір духовним гімном України «Боже Великий, Єдиний» у виконанні Народної хорової капели (кер. А. Романчук) Міського будинку культури. Ведучий вечора Олександр Кабанцев розповів про велику творчу спадщину Миколи Віталійовича.

 Бібліотекарі ж продемонстрували віртуальну подорож по життєвому шляху Миколи Лисенка і познайомили учасників вечора з книгами про видатного композитора. Впродовж всього життя М. Лисенко збирав, вивчав і обробляв зразки народної творчості.

 Композиторові належить понад шістсот обробок народних пісень, опери «Наталка-Полтавка», «Енеїда», «Утоплена», монументальний цикл «Музика до «Кобзаря» Тараса Шевченка».

Вершина творчості Миколи Лисенка – героїко-романтична опера «Тарас Бульба» за повістю Миколи Гоголя, увертюра з якої була відтворена у запису. Впродовж вечора звучала музика Лисенка у чудовому виконанні Лариси Дончевої, Григорія та Олександра Кабанцевих, Віктора Міщенка, акомпанувала викладач музичного училища Ірина Ганіна А цілий шквал емоцій та оплесків викликав виступ студента музичного училища Анатолія Хандельди.

Він проспівав «Там, де Ятрань круто в’ється» та пісню Петра з опери «Наталка-Полтавка» «Сонце низенько».
На музичному вечорі панувала приємна дружня атмосфера, відчувалось, що зібрались однодумці – справжні патріоти, як і видатний український композитор.

Дуже душевно промовив на закінчення вечора директор ЗОШ № 65 Богдан Хомусяк і продекламував уривок із вірша І. Франка «Вічний революціонер». І на великій мажорній ноті майже всі учасники вечора із задоволенням і ентузіазмом проспівали ще раз: «Боже Великий, Єдиний нашу країну храни…»